Облікова ставка Нацбанку, ціна таксі в дощ, закреслені цінники зі знижками і навіть кав’ярні біля метро пояснюються ідеями кількох десятків людей. Відомі економісти рідко давали готові рецепти. Вони пояснювали, чому ринки інколи дають збій, звідки береться інфляція і чому одні країни багатіють, а інші ні. Нижче зібрано тих, без кого сучасну економіку неможливо пояснити, і для кожного є приклад, де його ідею легко побачити в житті.
Хто заклав основи економічної науки
Економіка як окрема наука сформувалася наприкінці XVIII і в XIX столітті, коли промислова революція змінила виробництво і торгівлю. Саме тоді з’явилися поняття, якими користуються й сьогодні.
Адам Сміт і поділ праці
Шотландський філософ Адам Сміт (1723–1790) у 1776 році видав «Дослідження про природу і причини багатства народів». До нього багатство країни часто вимірювали запасами золота. Сміт показав, що воно залежить від продуктивності праці, а та зростає завдяки спеціалізації. Його найвідоміший приклад — шпилькова мануфактура: один робітник ледве робить 20 шпильок на день, а десятеро, поділивши між собою операції, виготовляють понад 48 тисяч.
Сьогодні поділ праці видно в будь-якій доставці їжі. Один кухар відповідає лише за піцу, інший пакує замовлення, кур’єр везе його, а додаток зводить усе в одну систему. Ніхто з них не вміє робити все, проте разом вони виконують сотні замовлень за вечір.
З ім’ям Сміта пов’язують ідею «невидимої руки» ринку: людина, яка дбає про власну вигоду, мимоволі приносить користь іншим. Найпростіша ілюстрація — кав’ярні біля станцій метро чи університетів. Ніхто не наказував їх там відкривати. Власники побачили потік людей, які хочуть кави, і заробляють на цьому, а перехожі отримують каву там, де вона потрібна. Втім, Сміт не заперечував роль держави. Він вважав, що вона має забезпечувати оборону, правосуддя і ту інфраструктуру, яку бізнес сам не збудує.
Девід Рікардо і порівняльна перевага
Британський економіст Девід Рікардо (1772–1823) у «Засадах політичної економії та оподаткування» (1817) пояснив, чому торгівля вигідна навіть тоді, коли одна країна виробляє все ефективніше за іншу. Його приклад з англійським сукном і португальським вином описує принцип порівняльної переваги.
Простіше пояснити на ремонті. Двоє друзів роблять ремонт, і один швидше за другого і фарбує стіни, і кладе плитку. Проте якщо він візьме на себе лише плитку, де його перевага найбільша, а фарбування залишить другові, ремонт закінчиться раніше, ніж якби кожен робив усе потроху.
Між країнами діє та сама логіка. Україна вирощує соняшник і продає олію за кордон, а смартфони купує. Українські IT-компанії продають розробку програм закордонним клієнтам, а обладнання для неї імпортують. На цьому принципі досі будуються аргументи на користь вільної торгівлі.
Карл Маркс і критика капіталізму
Німецький філософ і економіст Карл Маркс (1818–1883) у першому томі «Капіталу» (1867) описав капіталізм як систему, де власник засобів виробництва привласнює додаткову вартість, створену найманими працівниками. Його прогноз про неминучий крах капіталізму в розвинених країнах не справдився. Планові економіки XX століття, які посилалися на марксизм, зрештою поступилися ринковим за ефективністю.
Водночас теми, які порушив Маркс, не зникли. Сучасні суперечки про кур’єрів і таксистів, які заробляють через платформи, по суті стосуються того самого: хто вони, наймані працівники чи підприємці, і яку частку з кожного замовлення забирає власник платформи. Дискусію про нерівність повернула в широке обговорення книжка Тома Пікетті «Капітал у XXI столітті» (2013), хоча сам автор марксистом себе не вважає.
Альфред Маршалл і графік попиту та пропозиції
Британець Альфред Маршалл (1842–1924) у «Принципах економіки» (1890) звів розрізнені ідеї в систему, з якої виросла сучасна мікроекономіка. Він популяризував знайомий кожному студентові графік, де криві попиту і пропозиції перетинаються в точці рівноважної ціни. Маршалл порівнював їх із двома лезами ножиць: ціну визначає не одне лезо, а обидва разом.
Найнаочніше це видно в додатках для виклику таксі. Коли йде дощ, охочих поїхати більше, ніж вільних машин, і ціна зростає. Вища ціна відсіює тих, кому не терміново, і заохочує водіїв виїхати на лінію. Знижки на йогурти наприкінці терміну придатності — та сама логіка у зворотний бік: товару більше, ніж охочих його купити.
Ще одне поняття Маршалла, еластичність попиту, пояснює, чому подорожчання хліба мало впливає на його продажі, а подорожчання ресторанних вечерь помітно скорочує кількість відвідувачів. Без хліба обійтися важко, а вечерю в ресторані легко замінити домашньою.
Які економісти змінили економічну політику XX століття
Велика депресія, світові війни і протистояння ринкової та планової систем зробили економістів радниками урядів. Їхні суперечки досі визначають, як держави реагують на кризи.
Джон Мейнард Кейнс і державні витрати під час криз
Британець Джон Мейнард Кейнс (1883–1946) у «Загальній теорії зайнятості, процента і грошей» (1936) пояснив, чому економіка може роками залишатися в стані високого безробіття.
Уявіть місто, де всі одночасно вирішили економити: не ходять у кафе, відкладають ремонт і покупки. Кафе втрачає виручку і скорочує офіціантів. Офіціанти тепер теж менше витрачають, і виручку втрачає перукарня, де вони стриглися. Кожен окремо вчинив розумно, а разом вони поглибили спад. Вихід Кейнс бачив у тому, щоб держава тимчасово компенсувала нестачу попиту власними витратами.
Цю логіку видно в програмах, які підштовхують людей витрачати, наприклад у виплаті 1000 гривень через «єПідтримку» у 2021 році чи в «Національному кешбеку» за покупки українських товарів. Масштаб у них різний, а ідея схожа: гроші в руках покупців підтримують продавців і виробників. Критики Кейнса нагадують, що такі витрати збільшують державний борг, і саме тут починається суперечка з наступними двома економістами.
Фрідріх фон Гаєк і ціни як джерело інформації
Австрієць Фрідріх фон Гаєк (1899–1992) став головним опонентом Кейнса. У статті «Використання знання в суспільстві» (1945) він показав, що жоден плановий орган не здатен зібрати знання, розпорошені між мільйонами людей. Ціна передає їх автоматично: якщо мідь подорожчала, виробники економлять її, навіть не знаючи причини.
Його ідею найкраще розуміють ті, хто пам’ятає радянські черги і дефіцит. Коли ціни встановлює план, а не попит, на полицях одночасно бракує одних товарів, а інші лежать без попиту. Свіжіший приклад — генератори восени 2022 року, коли почалися відключення світла. Попит різко зріс, ціни підскочили, і саме високі ціни стали сигналом для імпортерів везти генератори в Україну. За кілька місяців товару стало більше, і ціни вирівнялися.
У книжці «Дорога до рабства» (1944) Гаєк попереджав, що централізоване планування економіки загрожує політичній свободі. Нобелівську премію він отримав 1974 року.
Мілтон Фрідман і контроль над інфляцією
Американець Мілтон Фрідман (1912–2006) повернув в економіку думку, що інфляцію спричиняє насамперед надлишок грошей. Пояснити її можна так. Якщо завтра всім подвоять зарплати, а товарів у магазинах не побільшає, продавці просто піднімуть ціни, і за ті самі гроші ви купите те саме.
Разом з Анною Шварц Фрідман показав, що Велику депресію значно поглибило скорочення грошової маси, яке допустила Федеральна резервна система США. Цей напрям отримав назву монетаризм, а сам Фрідман — Нобелівську премію 1976 року.
Сучасні центральні банки роблять стабільність цін своєю головною метою. Національний банк України перейшов до такого режиму, інфляційного таргетування, у 2015–2016 роках. На практиці це виглядає так: коли ціни ростуть занадто швидко, НБУ підвищує облікову ставку, банки підвищують відсотки за депозитами й кредитами, людям вигідніше відкласти гроші, ніж витрачати, і зростання цін сповільнюється.
Йозеф Шумпетер і творче руйнування
Австрійсько-американський економіст Йозеф Шумпетер (1883–1950) у книжці «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942) описав творче руйнування: нові продукти й технології витісняють старі разом із компаніями, які на них заробляли. Головною фігурою цього процесу він вважав підприємця-новатора.
Прикладів навколо багато. Прокати відеокасет зникли через стримінгові сервіси, плівкові фотоапарати — через смартфони, а звичні таксопарки сильно потіснили додатки для виклику авто. Для покупця це зазвичай виграш, для людей зі старих галузей — болісна перебудова. Сьогодні те саме обговорюють щодо штучного інтелекту, який може здешевити рутинну офісну роботу і водночас змінити цілі професії.
Математичну модель творчого руйнування побудували лише 1992 року. Її автори, Філіпп Агіон і Пітер Говітт, отримали за це Нобелівську премію 2025 року.
Відомі економісти сучасності та їхні нобелівські відкриття
Премію Шведського центрального банку з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля вручають з 1969 року. Останніми десятиліттями її дедалі частіше отримують за дослідження поведінки людей, нерівності та інституцій. Нижче лауреати, чиї висновки найпомітніше вплинули на політику, бізнес і наші щоденні рішення.
- Деніел Канеман (2002). Психолог, який разом з Амосом Тверскі показав, що люди систематично помиляються в оцінці ризиків і сильніше переживають втрати, ніж радіють рівноцінним виграшам. Ви бачите його висновки щоразу, коли поряд із новою ціною стоїть закреслена стара: вона задає точку відліку, і нова здається вигіднішою. Безкоштовний пробний місяць підписки, яка потім продовжується автоматично, розрахований на те, що мало хто згадає її скасувати. З цих робіт виросла поведінкова економіка, яку розвинув Річард Талер, лауреат 2017 року.
- Елінор Остром (2009). Перша жінка — лауреатка премії з економіки. На прикладах пасовищ, рибальських угідь і зрошувальних систем вона довела, що громади можуть успішно керувати спільними ресурсами без приватизації та державного контролю. Найближчий український приклад — ОСББ, де мешканці самі домовляються, хто прибирає під’їзд, на що витратити внески і що робити з боржниками.
- Клаудія Голдін (2023). Перша жінка, яка отримала премію одноосібно. Вона проаналізувала дані про жіночу зайнятість за 200 років і показала, що сучасний розрив у зарплатах між чоловіками та жінками здебільшого виникає в межах однієї професії і різко зростає після народження першої дитини. Найбільше платять за роботу, де треба бути на зв’язку будь-коли, а гнучкий графік після появи дітей частіше обирають матері.
- Дарон Аджемоглу, Саймон Джонсон і Джеймс Робінсон (2024). Вони пояснили різницю в добробуті країн якістю інституцій: незалежних судів, захисту власності, підзвітної влади. Країни з інклюзивними інституціями багатіють, а там, де ресурси контролює вузька еліта, залишаються бідними. З цього погляду чесні суди і прозорі державні закупівлі на кшталт Prozorro важать для добробуту не менше, ніж природні ресурси.
- Джоел Мокір, Філіпп Агіон і Пітер Говітт (2025). Мокір на історичних даних з’ясував, які умови потрібні для тривалого зростання завдяки технологіям. Агіон і Говітт описали механізм творчого руйнування і показали, чому зростання не можна вважати гарантованим. Якщо суспільство гальмує нові технології, щоб захистити старі компанії, зростання може зупинитися.
Які економісти світового рівня пов’язані з Україною
Кілька ідей, які сьогодні є в кожному підручнику, народилися в Києві та Харкові. Їхні автори довго залишалися в тіні через війни, еміграцію і радянську цензуру.
Михайло Туган-Барановський (1865–1919) у праці «Промислові кризи в сучасній Англії» (1894) пояснив економічні цикли нерівномірністю інвестицій. Заощадження накопичуються, а потім хвилею спрямовуються в будівництво і промисловість, що спочатку розганяє економіку, а згодом обертається спадом. Схожу хвилю Україна пережила перед кризою 2008 року: доступні кредити спрямували гроші в житлове будівництво, а коли кредитування обірвалося, будівництво і пов’язані з ним галузі різко просіли. У 1917 році Туган-Барановський очолив фінанси в Генеральному секретаріаті Центральної Ради, а згодом став одним із засновників Української академії наук.
Євген Слуцький (1880–1948) закінчив Київський університет і викладав у Київському комерційному інституті. 1915 року в італійському журналі він опублікував статтю про бюджет споживача, у якій розділив реакцію покупця на зміну ціни на два ефекти. Якщо подорожчало вершкове масло, ви частково переходите на спред, і це ефект заміни. Водночас на весь продуктовий кошик грошей тепер вистачає менше, і це ефект доходу. Західні економісти дізналися про цю роботу лише в 1930-х, а сьогодні рівняння Слуцького є в кожному підручнику мікроекономіки.
Саймон Кузнець (1901–1985) навчався в Харківському комерційному інституті, а 1922 року емігрував до США. У 1930-х на замовлення американського уряду він розробив систему підрахунку національного доходу, з якої виріс показник ВВП. Сам Кузнець застерігав, що національний дохід не варто ототожнювати з добробутом. ВВП не враховує безоплатну роботу вдома, волонтерство чи чистоту повітря. А відбудова після руйнувань збільшує ВВП, хоча люди від цього не стали жити краще, ніж до руйнувань. Нобелівську премію Кузнець отримав 1971 року.
З яких книжок почати знайомство з економістами
Щоб зрозуміти ідеї з перших рук, не обов’язково братися за підручники. Кілька важливих праць видано українською у видавництві «Наш формат».
«Дослідження про природу і причини багатства народів» Адама Сміта об’ємне, але читається легше, ніж здається, бо Сміт пояснює все на побутових прикладах. «Мислення швидке й повільне» Деніела Канемана підійде тим, хто хоче зрозуміти, чому ми переплачуємо, панікуємо під час падіння ринку чи відкладаємо заощадження на потім. «Чому нації занепадають» Аджемоглу і Робінсона пояснює, чому сусідні країни зі схожими ресурсами живуть настільки по-різному, і багато прикладів у ній співзвучні українському досвіду.
Відомі економісти рідко доходили згоди, тому їх корисно читати парами: Сміта поруч із Марксом, Кейнса поруч із Гаєком. Так легше відрізнити доведені висновки від світоглядних переконань, які стоять за кожною теорією.
