Коли в життi настає момент тишi, такий коли в головi гуде, але назовнi жодного звуку. Коли ти вже не шукаєш веселощiв, бо вони видаються фальшивими. Тодi хочеться подивитися щось iнше, щось справжнє, болюче, чесне, глибоке. Саме таким буває так зване “депресивне кiно”. Хоч цi фiльми i називають депресивними, насправдi вони не завжди про клінічну депресiю. Частiше про внутрiшнi кризи, складнi вибори, розчарування, самотнiсть i втрати. Про емоцiї, якi важко назвати словами, але якi знайомi кожному. Це кiно не для того, щоб поглибити сум, а щоб дати йому форму i змогу бути побаченим. Люди дивляться подібне кiно не тому, що хочуть постраждати. А тому, що шукають сенс, поштовх, або просто людину на екрані, яка проживає щось схоже. У цiй статтi фiльми, якi допомагають не тiльки подумати, а i вiдчути, можливо, хоч на трохи знову вдихнути повiтря на повнi груди.
Коли варто подивитися депресивний фiльм?
|
Ситуацiя |
Що дає перегляд |
Приклад фільму |
|
Вигоряння або емоцiйне “зависання” |
Здатнiсть побачити себе збоку, не лякатися порожнечi |
“Загубленi в перекладi” |
|
Втрата близької людини |
Простiр для слiз, дозвiл горю бути |
“Манчестер бiля моря” |
|
Кризовий момент, коли хочеться усе змiнити |
Поштовх до рiшень, вiдвага бути iншим |
“У диких умовах” |
|
Самотнiсть серед людей |
Вiдчуття спорiдненостi, навiть з екрану |
“Вона” |
|
Байдужiсть, апатiя |
Нагадування, що ти все ще здатен(на) вiдчувати |
“Меланхолiя” |
Що таке “депресивнi” фiльми i чому вони необхiднi
Уявiть фiльм, де не вcе закiнчується хепi-ендом. Де герої не перемагають зло, а просто виживають, або й не зовсiм. Де життя показане таким, яким воно є: несправедливим, повiльним, сумним, iнодi нестерпним. Але в цьому велика сила, такi фiльми не для всiх. Але якщо ви колись засинали i прокидалися з важким каменем на грудях ви зрозумiєте, чому люди шукають цi стрiчки, і чому iнколи саме вони рятують.
Фільми, якi допомагають осягнути i пережити
- “Реквiєм за мрiєю” стрiчка, яка не шкодує, показує, як залежнiсть руйнує не лише тiло, а й свiт всерединi. Це кiно б’є, але пiсля нього починаєш цiнувати власнi межi i здоров’я. Хтось після цього фільму відмовився від експериментів з речовинами. Хтось побачив своїх близьких по-новому.
- “Пiанiст” про людину, яка вижила серед пекла. Вiн просто хотiв грати на роялi. Але навколо вiйна, це стриманий, тихий фiльм. Без крику, але саме цим чiпляє. Вiн вчить: навiть у найтемнiшi часи можна залишатися собою.
- “Синекдоха, Нью-Йорк” , незвичне, складне, заплутане кiно. Нiби сам процес мислення, змiшаний iз страхом втратити час. Герой будує модель мiста всерединi мiста, намагається осягнути все своє життя. А ми разом iз ним свої заплутанi вiдносини iз реальнiстю.
- “Кит” стрiчка, яка стала несподiваним ударом по серцю. Головний герой живе у самотностi, замикаючись в собi, ховаючись вiд болю. Але поруч з’являється його донька, і тодi усе вже не дарма. Пiсля “Кита” хочеться обiйняти своїх близьких, навiть якщо давно не говорили.
- “Минулi життя” тихий, надзвичайно чесний фiльм про те, як ми не стаємо тими, ким могли б. Але це не трагедiя,це життя, він нагадує про любов, що залишилась у поглядах, у мовчаннi, у нереалiзованому “а що якби”.
- “Фрагменти жiнки” фiльм, з яким боляче, але справдi потрiбно. Про втрату, яку не приймають навiть близькi. Про материнство, яке зупинилося, ще не почавшись. Ця стрiчка дає голос тим, чию бiль не чують.
- “Меланхолiя” не просто про планету, що летить на землю. Це фiльм про депресiю, про вiдчуття, нiби свiт ось-ось зникне. А ти при цьому дивишся на це спокiйно. Вiн допомагає не вiдвертатися вiд темряви всерединi, а просто бути поруч iз собою.
- “Любов” про старiсть, хворобу i вiдданiсть. Стрiчка, де кохання не слова, не квiти, а щоденне обтирання лоба людинi, яка вже майже не говорить. Пiсля цього фiльму починаєш iнакше дивитись на тi, кого бачиш щодня.
- “4 мiсяцi, 3 тижнi i 2 днi” румунське кiно, яке не просить дозволу. Воно приходить i залишається. Iсторiя про аборт у країнi, де це заборонено, про ризик i вибiр, про жiнок, якi мовчать, але все витримують. Це фiльм про свободу, яку не дають.
Що кажуть психологи про депресивні фільми
Психотерапевтка Аліна Горбаль розповідає: “Такі фільми діють як катарсис. Вони виводять назовні все те, що ми ховаємо, головне , не дивитися їх механічно. Якщо вас щось зачепило , дайте собі час, дайте собі тишу після.” Ці фільми , не розвага. Це розмова. Інколи дуже тиха і дуже важлива.
Чи можуть депресивнi фiльми бути корисними
Так, інодi саме вони допомагають нам усвiдомити: ми живi. Ми вiдчуваємо, ми ще не втратили здатностi спiвпереживати. У свiтi, де всi щасливi в соцмережах, чесне кiно стає глибоким вдихом правди.
У чому сила цього кiно: думки режисерiв
Педро Альмодовар якось сказав: “Кiно не лiкує, але воно дає голос тим, хто мовчить”. А Ларс фон Трiєр, автор “Меланхолiї”, говорив: “Я не хочу, щоб менi спiвчували. Я хочу, щоб хтось вiдчув себе не таким самотнiм”.
Фiльми зi списку вище це не лiки, але це опора. Пiсля них може не стати легше, але стане зрозумiлiше.
