Крапчасто-блакитний кунхаунд: особливості породи, характер та догляд

Крапчасто-блакитний кунхаунд — американський гончак із гучним голосом і носом, який бере навіть старий слід. В англомовних країнах його скорочено називають блютіком. Вдома цей пес спокійний і ласкавий, але на прогулянці може забути про все, щойно відчує цікавий запах.

Крапчасто-блакитний кунхаунд: історія та особливості породи

Порода сформувалася на півдні США. Серед її предків великий блакитний гасконський гончак із Франції, англійський та американський фоксхаунди. Від французьких предків кунхаунду дісталися крап на шерсті та вміння не губити навіть старий слід.

Окремою породою його визнали у 1946 році в Об’єднаному кінологічному клубі США. Американський клуб собаківництва зробив це лише у 2009-му. Міжнародна кінологічна федерація цю породу не визнає, тому родовід міжнародного зразка в Україні на неї не оформити.

Виводили кунхаунда для нічного полювання на єнота. Собака йде слідом, а коли звір вилазить на дерево, стає під ним і гавкає, поки не підійде мисливець. Так само з ним полюють на рись і пуму.

Головний інструмент породи — ніс. Цей гончак бере слід кількагодинної давнини і не губить його. Мисливці кажуть, що в такої собаки «холодний ніс». Гончаки з «гарячим носом» шукають лише свіжий запах, зате біжать швидше.

Мисливських собак умовно ділять на тих, хто шукає здобич зором, і тих, хто йде за запахом. Хорт помічає рух і наздоганяє звіра. Крапчасто-блакитний кунхаунд опускає ніс до землі та розплутує слід, навіть якщо звіра давно не видно.

Як виглядає крапчасто-блакитний кунхаунд

Це великий, але не масивний гончак. За американськими стандартами пси мають 56–69 см у холці та 25–36 кг ваги. Суки менші, 53–64 см і 20–29 кг.

Статура атлетична. Груди глибокі, спина міцна, задні кінцівки мускулисті. Лапи помітно великі, і це допомагає годинами йти по пересіченій місцевості.

Голова широка, морда довга, погляд трохи сумний. Вуха тонкі, довгі, посаджені низько, злегка закручені й звужуються до кінчика.

Шерсть коротка, щільна і блискуча. На дотик вона трохи жорстка і добре захищає від гілок.

Найвпізнаваніша риса — забарвлення. Синього пігменту в собаки немає. Густий чорний крап на білому тлі здалеку дає ефект темно-синього кольору. На спині й боках розкидані чорні плями, голова і вуха переважно чорні. Допускаються руді підпалини над очима, на грудях і лапах.

Характер крапчасто-блакитного кунхаунда

У цього пса два режими. Вдома він любить лежати поруч із господарем. На сліді стає настільки зосередженим, що не чує команд. До власника кунхаунд дуже прив’язаний. Він ходить за людьми з кімнати в кімнату і погано переносить довгу самотність. Нудьгу виливає у виття та гризіння речей.

У сім’ї собака зазвичай доброзичлива. Чужих вона зустрічає гучним голосом, а не агресією. Із собаками порода переважно ладнає, бо історично полювала у зграї.

Незалежність закладена селекцією. Гончак мав сам ухвалювати рішення в лісі, далеко від мисливця. Тому кунхаунд розуміє команди, але виконує їх, якщо бачить у цьому сенс. Американський клуб собаківництва описує породу як ласкаву і віддану, але наголошує на дуже сильному мисливському інстинкті. Його треба спрямовувати, а не придушувати. Сусідська кішка, білка чи курка для такого пса здобич.

Як зрозуміти, що інстинкт увімкнувся? Собака раптом опускає ніс до землі й перестає реагувати на ім’я. Тягне повідок до кущів і починає підвивати. Це не неслухняність, а робота нюху.

Чорно-підпалий кунхаунд і крапчасто-блакитний кунхаунд: чим вони відрізняються

Обидві породи шукають єнота нюхом, мають гучний голос і довгі вуха. Проте різниця між ними помітна з першого погляду.

Чорно-підпалий кунхаунд важчий і ширший. У нього довші вуха і шкіра з легкими складками. Крапчасто-блакитний легший, із сухішою мускулатурою.

Чорно-підпалий зазвичай спокійніший удома і стриманіший із чужими. Крапчасто-блакитний емоційніший і голосніший. Обидва вперті на сліді.

Чорно-підпалого здавна вважають універсалом. Окрім єнота, з ним ходять на оленя і ведмедя. Крапчасто-блакитного частіше беруть на єнота, рись і пуму.

Потреба в русі в обох порід висока. Жодна з них не задовольниться короткою прогулянкою біля будинку.

Скільки фізичного та розумового навантаження потрібно крапчасто-блакитному кунхаунду

Мінімум — година активності щодня, краще більше. Ідеться про дві тривалі прогулянки, під час яких собака може вільно нюхати.

Раз-два на тиждень псу потрібен вільний біг на огородженому майданчику або в полі на довгому повідку. Дорослий кунхаунд охоче бігає біля велосипеда чи в каністропі, тобто бігу в парі з людиною на спеціальному поясі. Цуценятам такі навантаження не підходять, поки ростуть суглоби.

Для гончака розумове навантаження важить не менше, ніж фізичне. Двадцять хвилин пошуку втомлюють його сильніше, ніж година ходьби. Найпростіша гра виглядає так. Сховайте кілька шматочків сиру в кімнаті й скажіть «шукай». Згодом ховайте їх у коробках, під ковдрою, на подвір’ї.

Складніший варіант — слід. Пройдіть у траві 20–30 метрів, зрідка кидаючи ласощі, а в кінці покладіть іграшку. Через 10 хвилин приведіть собаку на старт. Поступово подовжуйте слід і час до старту.

Якщо хочеться регулярних занять, у кінологічних клубах є пошукові види спорту. У мантрейлінгу собака нюхає річ певної людини і йде її слідом, поки не знайде. Так шукають зниклих людей рятувальні собаки. У ноузворку пес вчиться знаходити конкретний запах, наприклад гвоздики, захований у коробці, кімнаті чи машині.

Чому простого вигулу мало? Гончак, який не використовує ніс, накопичує енергію. Вона виходить у виття, риття ям, втечі з подвір’я і погризені меблі.

Як дресирувати крапчасто-блакитного кунхаунда

Дресура цієї породи потребує терпіння. Заважає псу не брак кмітливості, а запахи навколо. Тому заняття мають бути короткими, по 5–10 хвилин кілька разів на день.

Соціалізацію починають із 8–12 тижнів. Цуценя знайомлять із різними людьми, дітьми, собаками, транспортом і ветклінікою. Що більше спокійного досвіду до 4 місяців, то менше страхів потім.

Базові команди кунхаунд засвоює добре, якщо отримує винагороду. Ласощі для гончака важать більше за похвалу. Покарання і ривки повідком руйнують контакт, і собака перестає слухати.

З незалежністю краще домовлятися. Наприклад, дозвіл понюхати кущ може стати нагородою за «поруч». Так ви використовуєте інстинкт замість боротьби з ним. У незнайомих місцях пес має гуляти на повідку або на довгому повідку 10–15 метрів. Піде за запахом, і за кілька хвилин буде за кілометр. Варто подумати про нашийник із трекером.

Команда повернення тут найважливіша. Для собаки на сліді «до мене» означає відмову від найцікавішого, тому тренують її поступово.

1. Почніть удома без відволікань і давайте за повернення щось дуже цінне, наприклад варене м’ясо.
2. Перейдіть на подвір’я, потім на тихе поле з довгим повідком.
3. Кличте собаку, коли вона лише відвернулася, а не коли вже взяла слід.
4. Ніколи не кличте, щоб покарати або завершити приємну прогулянку.
5. Ускладнюйте умови, коли попередній рівень виходить у 9 випадках із 10.

Навіть добре навчений кунхаунд може не повернутися зі свіжого сліду зайця чи козулі. Тому вільний вигул допустимий лише на огородженій території.

Догляд за крапчасто-блакитним кунхаундом

Догляд за цією породою не забирає багато часу. Важлива регулярність, особливо щодо вух.

Як доглядати за шерстю

Коротку шерсть досить чистити раз на тиждень гумовою рукавичкою. Під час линьки це варто робити частіше.

Мити собаку треба за потреби, орієнтовно раз на місяць. Порода має характерний «гончаковий» запах. Купання його зменшує, але не прибирає, а часте миття пересушує шкіру.

Догляд за довгими вухами

Довгі вуха погано провітрюються. Усередині лишається волога, і там легко розмножуються дріжджі та бактерії.

Оглядайте вуха щотижня. Здорове вухо рожеве, без різкого запаху і темних виділень. Червоність, запах, почухування і трусіння головою можуть свідчити про отит.

Після купання витирайте вушну раковину насухо. Чистять вуха лосьйоном і ватним диском, без паличок. Корисна дрібниця — вузька висока миска, щоб кінчики вух не падали в корм і воду.

Догляд за кігтями та зубами

Лапи в цього пса великі, і кігті на м’якому ґрунті стираються погано. Якщо на підлозі чути цокання, кігті вже задовгі. Зазвичай їх підрізають раз на 3–4 тижні.

Зуби чистять собачою пастою щонайменше 2–3 рази на тиждень, краще щодня. Так повільніше утворюється зубний камінь.

Чим годувати крапчасто-блакитного кунхаунда

Цуценятам потрібен корм для великих порід. У ньому контрольовані кальцій і калорійність, тому кістки ростуть рівномірно. Дорослому собаці раціон підбирають під навантаження. Мисливський кунхаунд у сезон їсть помітно більше, ніж міський.

Норма на упаковці лише орієнтир. Точнішу кількість визначають за станом тіла. Ребра мають легко промацуватися, а талія має бути помітною згори. Ласощі з тренувань враховуйте в добову норму, на них зазвичай відводять не більше 10% калорій.

Гончаки люблять поїсти і вміють переконливо просити. Зайва вага навантажує суглоби, тому зважуйте собаку раз на місяць. Прісна вода має бути доступною постійно.

Здоров’я та тривалість життя крапчасто-блакитного кунхаунда

Крапчасто-блакитний кунхаунд живе в середньому 11–12 років. Порода загалом міцна, але має кілька слабких місць.

Серед типових проблем — дисплазія кульшових суглобів, отити і травми на полюванні. Перед покупкою попросіть у заводчика результати рентгену кульшових суглобів батьків. Корисним буде і висновок офтальмолога.

Дорослу собаку оглядають у ветеринара раз на рік, після 7–8 років краще двічі на рік з аналізом крові. Контроль ваги й перевірка вух теж частина профілактики.

Окремо варто знати про здуття і заворот шлунка. Шлунок наповнюється газом і може прокрутитися навколо своєї осі. Ризик вищий у великих собак із глибокими грудьми, до яких належить і ця порода.

Такі симптоми вимагають негайної поїздки до клініки:

• Собака намагається блювати, але нічого не виходить.
• Живіт роздутий і твердий на дотик.
• Тварина неспокійна, не може лягти, постійно змінює позу.
• З’являється сильна слинотеча і часте дихання.
• Ясна бліднуть, собака слабшає або падає.

Без операції заворот шлунка може вбити за кілька годин. Щоб знизити ризик, годуйте собаку двічі на день і не давайте активно бігати одразу після їжі. Для жадібних їдців є миски для повільного годування. Ветеринар може запропонувати профілактичну гастропексію, тобто підшивання шлунка до черевної стінки. Її часто поєднують зі стерилізацією.

Чи підійде крапчасто-блакитний кунхаунд для життя в сім’ї

Цей пес може стати добрим сімейним собакою, але не для кожної родини.

Квартира — не найкращий варіант, бо гучний голос швидко стане проблемою для сусідів. Приватний будинок із подвір’ям підходить краще. Паркан має бути високим і захищеним від підкопів, бо, відчувши запах, кунхаунд може його перелізти чи підрити.

З іншими собаками порода зазвичай ладнає. З кішками складніше. Пес, який виріс із кішкою, часто сприймає її як свою, але чужу на вулиці переслідуватиме.

Із дітьми він терплячий і грайливий. Проте велике цуценя легко збиває з ніг малюка, тому спілкування варто контролювати. Школярам можна доручити пошукові ігри. Часу собака потребує багато, орієнтовно дві години щодня на прогулянки, тренування та ігри. Складно буде тим, хто довго буває поза домом, живе в багатоквартирному будинку або мріє про собаку без повідка в парку.

Що врахувати перед придбанням крапчасто-блакитного кунхаунда

Перш ніж брати цуценя, дайте собі відповідь на кілька практичних запитань.

• Чи є у вас щонайменше дві години на день для прогулянок, пошукових ігор і тренувань?
• Чи готові ви гуляти з собакою на довгому повідку і знайти огороджене місце для вільного бігу?
• Чи вистачить вам терпіння навчити незалежну собаку, особливо команди повернення?
• Чи будете ви щотижня оглядати і чистити довгі вуха?
• Чи зможете ви познайомити цуценя з різними людьми, собаками і міськими звуками?
• Чи не завадить гучний голос собаки вам і сусідам?

Якщо більшість відповідей «так», крапчасто-блакитний кунхаунд стане відданим компаньйоном. Особливо якщо ви знайдете для його носа постійну справу.

Читайте також: