Малий мюнстерлендер — німецька легава середнього розміру, яку вивели для універсального полювання в полі, лісі й на воді. Вдома це ласкавий і контактний пес, але без роботи для носа й ніг він швидко нудьгує. Нижче розбираємо, що визначає стандарт породи, який у неї характер і які умови потрібні, щоб собака почувалася добре не лише на полюванні.
Звідки походить малий мюнстерлендер
Порода сформувалася на півночі Німеччини, в регіоні Мюнстерланд. За офіційним стандартом FCI, місцевих довгошерстих легавих тут розводили щонайменше з 1870-х років. На початку XX століття поет Германн Ленс разом із братами шукав останніх представників старого типу мисливських собак, яких називали гайдевахтелями.
У 1912 році в Німеччині заснували клуб породи, а в 1921-му доктор Фрідріх Юнгклаус написав перший стандарт. Мета розведення відтоді не змінилася: мисливцям потрібен середній, азартний і слухняний собака, який шукає дичину, робить стійку й приносить здобич.
Окремо варто знати про великого мюнстерлендера. Попри схожу назву й спільний регіон, це інша порода з іншим походженням. Відрізнити їх найлегше за забарвленням: у великого воно чорно-біле, у малого коричнево-біле.
Як виглядає малий мюнстерлендер
Мюнстерлендер малий належить до 7-ї групи FCI, тобто до легавих, а всередині неї до континентальних легавих спанієльного типу. За стандартом зріст у холці становить 54 см для псів і 52 см для сук, допустиме відхилення ±2 см. Вагу стандарт не фіксує, але дорослі собаки зазвичай важать 18–27 кг.
Шерсть густа, середньої довжини, пряма або злегка хвиляста й водовідштовхувальна. На передніх лапах є очеси, на задніх «штани», а хвіст має довгий підвіс із білим кінчиком. Така шерсть захищає від мокрої трави й колючок, але саме вона збирає реп’яхи та насіння після прогулянки полем.
Стандарт допускає коричнево-біле забарвлення, коричневий чалий окрас із коричневими плямами, коричневий чепрак або крап. Дозволені рудуваті підпалини на морді, біля очей, на вухах, лапах і хвості, їх називають мітками Юнгклауса. Однотонний собака без білих ділянок за стандартом дискваліфікується, тож для виставок і розведення таке цуценя не підійде.
Який характер у малого мюнстерлендера
Стандарт описує малого мюнстерлендера як розумного, здатного до навчання собаку з темпераментом, але врівноваженого й дружнього до людей. Агресивність, надмірна боязкість і страх пострілу є дискваліфікаційними вадами, тож селекція відбирає собак зі стійкою психікою.
Поведінка в родині
Малий мюнстерлендер сильно прив’язується до своїх людей і тримається поруч і на полюванні, і вдома. Довгу самотність він переносить погано. Собака, який вісім-дев’ять годин сидить сам у квартирі, часто починає вити, гризти речі або надто бурхливо зустрічає людей.
З дітьми порода зазвичай ладнає, але молодий пес буває дуже енергійним. Малюка він може просто збити з ніг у пориві радості, тому перші роки спілкування дитини й собаки краще контролювати. Багато власників зауважують, що цуценяча поведінка триває приблизно до двох років.
Мисливський інстинкт і інші тварини
З іншими собаками малий мюнстерлендер зазвичай уживається без проблем. З кішками й дрібними тваринами складніше. Пес, який виріс разом із кішкою, сприймає її як свою, але чужа кішка у дворі чи курка на дачі для нього здобич.
Відпускати його з повідка біля доріг, пасовищ і в лісі без надійного відкликання ризиковано. Свіжий запах дичини легко переважує будь-яку команду, якщо її не відпрацювали заздалегідь.
Чи можна тримати малого мюнстерлендера в квартирі
Жити в квартирі ця собака може, якщо щодня отримує достатньо руху й роботи для носа. Розмір житла тут менш важливий, ніж навантаження. Малий мюнстерлендер, який має дві короткі прогулянки на повідку біля будинку, швидко почне шукати заняття сам. Більшість профільних джерел радить цю породу людям з досвідом утримання собак і активним способом життя.
Щоб навантаження не обмежувалося бігом, підійдуть заняття, де собака використовує нюх і бажання приносити предмети:
- Апортування на суші й у воді. Порода любить плавати й приносити, тож гра з іграшкою біля водойми дає собаці і фізичне, і розумове навантаження.
- Пошукові ігри й нюхова робота. Сховані ласощі, вистежування за запахом чи мантрейлінг, тобто пошук людини за слідом, добре втомлюють голову.
- Біг поруч із велосипедом або канікрос. Для таких занять собака має завершити ріст, а ветеринар не повинен бачити проблем із суглобами.
- Робота з мисливцем або мисливські випробування. Для багатьох представників породи це найприродніше заняття, заради якого їх і виводили.
Приватний будинок із двором не замінює прогулянок. Пес, який цілий день бігає сам по ділянці, не отримує ні нових запахів, ні спільної роботи з людиною, тому нудьгує так само, як у квартирі.
Як доглядати за шерстю і вухами малого мюнстерлендера
Шерсть малого мюнстерлендера не потребує стрижки й линяє помірно. Раз на тиждень її достатньо вичесати щіткою, приділяючи увагу очесам на лапах, «штанам» і ділянці за вухами, де найшвидше утворюються ковтуни. Після прогулянок полем перевіряйте шерсть на реп’яхи й колоски, які можуть застрягнути між пальцями чи потрапити у вухо.
Купати собаку часто не потрібно, бо водовідштовхувальна шерсть після висихання сама позбувається значної частини бруду. Шампунь знадобиться, коли пес вивалявся в чомусь пахучому, а після купання в річці досить обполоснути його чистою водою.
Звисаючі, вкриті шерстю вуха погано провітрюються, особливо в собаки, яка часто плаває. Після води витирайте їх зсередини сухою серветкою й раз на тиждень оглядайте. Неприємний запах, темні виділення або часте трусіння головою — привід показати собаку ветеринару. Кігті в пса, який багато ходить по ґрунту, сточуються самі, але раз на місяць їх варто перевіряти.
Як виховувати малого мюнстерлендера
Порода швидко навчається й охоче співпрацює з людиною, тому базові команди даються їй легко. Складність в іншому. Мисливський азарт росте разом із собакою, і без системного виховання слухняне цуценя в підлітковому віці перестає реагувати на кличку, щойно відчує запах птаха.
Почати можна з 2–3 місяців: привчити до імені, повідка, спокійного очікування й короткого відкликання. Відкликання тренують щодня, спочатку в тихому місці, потім поруч із відволіканнями. Довгий повідок на 10–15 метрів дає собаці свободу і водночас не дозволяє їй утекти за зайцем.
Грубість із цією породою дає протилежний результат. Чутливий пес, якого карають ривками повідка чи криком, стає тривожним і гірше зосереджується. Набагато результативніша мотивація ласощами, грою й апортуванням.
Якщо полювання не планується, мисливський інстинкт усе одно потрібно кудись спрямувати. Заняття з кінологом із пошукової роботи або спортивного апортування дають собаці те, для чого її виводили, і помітно спрощують життя вдома.
Чим хворіє малий мюнстерлендер і скільки живе
Середня тривалість життя породи становить 12–14 років. Малий мюнстерлендер вважається міцною породою, проте деякі ризики є. Найчастіше згадують дисплазію кульшових суглобів, тому в розплідниках батьків перевіряють рентгеном. Заворот і виворот повік та подвійний ряд вій стандарт дискваліфікує, тож на стан очей також звертають увагу при доборі пар.
Ризик для суглобів у цуценяти підвищують надмірні навантаження під час росту: довгі пробіжки, стрибки з висоти, біг сходами. Поки скелет формується, краще обирати вільний рух у власному темпі собаки.
Перед купівлею цуценяти варто попросити в заводчика кілька документів:
- Результати рентгену кульшових суглобів обох батьків.
- Висновок ветеринарного офтальмолога щодо батьків, якщо такі обстеження проводили.
- Результати ДНК-тестів, якщо заводчик їх робив. Лабораторії пропонують для цієї породи панелі на прогресуючу атрофію сітківки, дегенеративну мієлопатію та інші спадкові стани.
- Родовід і, за можливості, дипломи робочих випробувань батьків. Вони показують, що психіку й мисливські якості перевірили на практиці.
Малий мюнстерлендер найкраще підходить людям, які багато часу проводять на природі, готові займатися з собакою щодня й не залишати її саму на весь робочий день. За таких умов це врівноважений, ласкавий і слухняний компаньйон. Без них це активний пес, який сам вигадуватиме собі заняття.
