Модернізм в мистецтві: основні риси, напрями та представники

Поставте поруч салонний портрет 1850-х років і «Крик» Мунка, і здасться, що їх створили в різних світах. Насправді між ними кілька десятиліть, за які мистецтво змінило правила гри. Нижче про те, що таке модернізм, як упізнати його в картинах і книжках та чим він відрізняється від сусідніх течій.

Модернізм в мистецтві: що це та коли виник

Сам термін звучить абстрактно, але за ним стоїть цілком конкретна історія.

Модернізм в мистецтві — це не один стиль, а широкий рух, учасники якого свідомо відмовилися від старих правил зображення. Його умовні межі охоплюють час від 1860-х до 1970-х років, хоча найбільше нових напрямів виникло між 1880-ми і 1930-ми. Відлік часто ведуть від 1863 року, коли Едуар Мане показав «Сніданок на траві» в паризькому Салоні знехтуваних, на виставці робіт, які відхилило офіційне журі.

До появи модернізму призвели три зміни. 

• Перша — фотографія: після 1839 року, коли оприлюднили дагеротип, точна подібність перестала бути головною перевагою художника.
• Друга — тюбик із фарбою, який 1841 року запатентував американець Джон Ренд. Фарбу вперше можна було зберігати й брати з собою просто неба. Ренуар казав, що без тюбиків не було б ні Сезанна, ні Моне, ні Сіслея, ні Піссарро, хоча історики застерігають, що самим тюбиком імпресіонізм не пояснити.
• Третя — нові джерела натхнення, зокрема японська гравюра й африканські маски.

Академічна традиція вимагала іншого. Картина мала бути вікном у правдоподібний світ, з історичним чи міфологічним сюжетом і гладким письмом, де не видно слідів пензля. Модерністи нагадували, що картина — це поверхня, вкрита фарбою, і залишали мазок помітним.

Основні риси модернізму у мистецтві

Модерністські роботи різняться між собою, проте мають кілька спільних ознак, і кожну з них добре видно на конкретному творі.

• Відмова від буквального наслідування реальності. У «Зоряній ночі» (червень 1889 року, притулок у Сен-Ремі) Ван Гог намалював село, якого зі свого вікна не бачив, і присунув кипарис ближче, ніж той був насправді.
• Експеримент із формою та композицією. В «Авіньйонських панянках» (1907) Пікассо склав постаті з гострих площин і показав обличчя анфас, а носи в профіль.
• Суб’єктивне бачення художника. Небо на «Крику» Мунка (близько 1893 року) червоне й хвилясте, бо картина передає стан людини, а не погоду за вікном.
• Нові матеріали, техніки та способи вираження. 1912 року Пікассо приклеїв до полотна шматок клейонки з малюнком плетіння стільця і обрамив картину мотузкою, а 1917-го Марсель Дюшан оголосив твором мистецтва готовий сантехнічний предмет «Фонтан».
• Інтерес до внутрішнього світу людини. Кандинський вважав, що прості кольори й форми здатні передати настрій без жодного впізнаваного предмета.

Усі п’ять ознак рідко збираються в одній роботі. Для швидкого тесту в музеї спробуйте три запитання: чи видно мазок, чи можна впізнати сюжет без підпису, чи змінив художник пропорції або колір заради враження. Якщо відповідь «так» хоча б двічі, перед вами, найімовірніше, модерністська робота.

Основні напрями модернізму

Не варто вважати ці назви синонімами модернізму. Модернізм — це назва цілої доби, а кожен напрям розв’язував власне завдання: імпресіонізм ловив світло, кубізм змінював точку зору, сюрреалізм ішов у сон.

Імпресіонізм

Назву напряму придумав критик, який хотів висміяти художників. На першій виставці групи 1874 року в Парижі Луї Леруа з газети «Ле Шаріварі» написав про «Враження. Схід сонця» Клода Моне (1872), що шпалери в зародковому стані й ті завершеніші, ніж цей морський пейзаж. Імпресіоністи писали світло і мить, а не сюжет, тому мазки в них короткі й помітні. Це вже модернізм, бо вони відмовилися від гладкого письма.

Постімпресіонізм

Це не окрема школа, а назва для художників, які виросли з імпресіонізму й пішли далі. Сезанн багато разів писав одну й ту саму гору біля рідного Екс-ан-Прованса, шукаючи в природі прості геометричні тіла. Ван Гог зробив мазок і колір носіями емоції. Імпресіоніст питав, що він бачить, а постімпресіоніст вирішував, що з цього збудувати.

Експресіонізм

Тут мистецтво повернулося від того, що видно, до того, що відчувається. Попередником напряму вважають «Крик» Мунка, а перші групи виникли в Німеччині: «Міст» 1905 року в Дрездені (лідер Ернст Людвіг Кірхнер) і «Синій вершник» 1911 року в Мюнхені, куди входили Кандинський, Франц Марк, Пауль Клее й Авґуст Макке. Експресіоністи навмисно спотворювали форми й брали різкі кольори. Імпресіоніст малює озеро в тумані, експресіоніст малює тривогу, яку викликає цей туман.

Кубізм

Пабло Пікассо і Жорж Брак показували предмет одночасно з кількох боків. Гітара чи обличчя розкладаються на площини, ніби художник обійшов їх довкола й склав побачене на одному полотні. Джерелом слугували ідеї Сезанна та африканські маски. Кубісти одними з перших вклеїли в картину реальні матеріали, і так з’явився колаж.

Футуризм

Італійські футуристи хотіли позбутися минулого й оспівати швидкість. Маніфест Філіппо Марінетті вийшов 1909 року, а 20 лютого його надрукувала французька газета «Ле Фігаро». У ньому прославляли техніку, автомобіль, літак і промислове місто. У картині Джакомо Балли «Динамізм собаки на повідку» (1912) у собаки багато лап, бо художник показує рух, а не мить. В українській культурі з футуризмом пов’язані Давид Бурлюк і Михайль Семенко, засновник панфутуризму.

Сюрреалізм

Сюрреалісти шукали матеріал у снах і підсвідомості. Андре Бретон 1924 року опублікував перший маніфест і визначив сюрреалізм як чистий психічний автоматизм, тобто вираження думки без контролю розуму. Салвадор Далі в «Постійності пам’яті» (1931) розплавив годинники, показавши час плинним. Рене Магрітт у «Зраді образів» (1929) написав під люлькою «Це не люлька» і пояснив: чи можна її набити? Ні, це лише зображення.

Модернізм у живописі

Якщо звести все до картини, зміни стосувалися трьох речей: кольору, форми й простору.

Колір перестав бути «правильним». Небо не мусило бути блакитним, а шкіра тілесного кольору, якщо колір передавав тривогу чи напругу, як у Мунка й Ван Гога. Форма спрощувалася: від геометричних тіл Сезанна до «Чорного квадрата» Казимира Малевича, який 1915 року вперше показали в Петрограді на виставці «0,10». Малевич повісив його у верхньому куті зали, там, де зазвичай оселях висіла ікона. Простір перестав бути одним поглядом із однієї точки: кубісти складали на одному полотні кілька ракурсів водночас.

До характерних прийомів належать помітний мазок, щільний шар фарби, плоскі кольорові площини й колаж. Серед українських художників модернізму відомі Олександр Богомазов і Олександра Екстер. Малевич народився в Києві, хоча його національну належність історики досі обговорюють.

Модернізм у літературі

У літературі революцію зробили не пензлем, а побудовою тексту. Письменники перестали розповідати історію з чітким початком, серединою й кінцем і зосередилися на тому, як людина думає.

Найяскравіший приклад — «Улісс» Джеймса Джойса (1922). Уся дія вкладається в один день, 16 червня 1904 року, у Дубліні, а структура побудована як паралель до «Одіссеї» Гомера. Останній розділ — внутрішній монолог Моллі Блум із вісьмох речень майже без розділових знаків. У романі «Місіс Деллоуей» Вірджинії Вулф (1925) теж один день, середина червня 1923 року, але думки перетікають між щонайменше двадцятьма героями, а час рухається то вперед, то назад. У «Перетворенні» Кафки (1915) чоловік прокидається комахою, і оповідач розповідає про це буденним, діловим тоном. Чим спокійніша інтонація, тим страшніше читати.

Змінилася роль автора й читача. У романі XIX століття автор веде за руку й пояснює мотиви. У модерністів читачка сама збирає сенс зі шматків і натяків.

В українській літературі модернізм пов’язують із Ольгою Кобилянською («Царівна», 1895; «Земля», 1902), у прозі якої багато імпресіоністичних описів природи й тонкої психології. У Львові 1906 року виникла група «Молода муза», яка цінувала естетику вище за користь. На початку 1930-х радянська влада придушила модернізм.

Коротко запам’ятати можна так: модернізм це в літературі спосіб показати, як влаштована думка людини, а не лише те, що з нею сталося. Реаліст напише, що герой розлютився й грюкнув дверима. Модерніст покаже потік його думок за ці кілька секунд перед дверима.

Найвідоміші представники модернізму

Імена, без яких не обходиться жодна розповідь про цю добу, зручно згрупувати за видами мистецтва.

У живописі це Клод Моне, Поль Сезанн, Вінсент Ван Гог, Едвард Мунк, Пабло Пікассо, Василь Кандинський, Казимир Малевич, Салвадор Далі й Рене Магрітт. Українську лінію продовжують Олександр Богомазов, Олександра Екстер, Олекса Грищенко та скульптор Олександр Архипенко.

У літературі це Джеймс Джойс, Вірджинія Вулф і Франц Кафка. В українській прозі й поезії це Леся Українка, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Павло Тичина та Михайль Семенко.

В архітектурі й дизайні модернізм найвиразніше представляє Баухаус, школа, яку Вальтер Гропіус заснував 1919 року у Веймарі, щоб поєднати мистецтво, ремесло й промислове виробництво. Її закрили 1933 року, а Людвіг Міс ван дер Рое, який там викладав, згодом емігрував. Українські архітектори модернізму — Василь Кричевський і Владислав Городецький.

Чим модернізм відрізняється від реалізму та постмодернізму

Ці три течії легко сплутати, тому порівняємо їх за чотирма ознаками.

• Ставлення до реальності. Реалізм, як у Курбе, показує звичайне життя правдоподібно й без прикрас, модернізм передає, як цю реальність переживають, а постмодернізм сумнівається, що існує одна «справжня» версія дійсності.
• Форма. Реалізм тримається зрозумілої побудови, модернізм ламає її (кубізм, потік свідомості), а постмодернізм грається готовими стилями з іронією.
• Роль автора. У реалістичному романі автор — надійний оповідач, у модернізмі — індивідуальний експериментатор із власним баченням, а постмодерніст охоче цитує чуже й іронізує з ідеї оригінальності.
• Ставлення до традиції. Реалізм відкинув романтичну ідеалізацію, модернізм прагнув радикально порвати з минулим, а постмодернізм повертається до нього, як до складу цитат.

Добре видно різницю на прикладі архітектури. Міс ван дер Рое проголосив «менше — значить більше», а Роберт Вентурі відповів, що менше — це нудно. Так само Енді Воргол у 1960-х узявся малювати банки супу «Кемпбелл», стираючи межу між високим мистецтвом і рекламою.

Читайте також: